Одна з найбільш актуальних, найважливіших проблем в родині - взаєморозуміння між батьками і дітьми. 

Проблема взаєморозуміння між найближчими і найдорожчими людьми настільки глобальна і важка та складна, що цієї невеликої статті зовсім недостатньо для її повного висвітлення. Та все ж спробуємо розібратись.

Отже, якщо у вашої дитини змінилась поведінка (в негативну сторону); погіршилось навчання; поведінка дитини стає демонстративною ( все робиться „на зло"); у дитини з'являються шкідливі звички; у стосунках з усіма конфлікти на „рівному місці" ; асоціальна поведінка; дитина тікає з дому; обманює; з'являються друзі, які вам не подобаються; дитина „замикається" в собі - це все ознаки поганого взаєморозуміння (або взагалі його відсутність) між батьками і дитиною.

Звичайно, що всьому вище сказаному обов'язково є причина. Назву найголовніші:
        • небажаність дитини для матері ще до вагітності;

• необізнаність, непідготовленість батьків до виховання дітей;

• відсутність тісного, регулярного, довірливого спілкування;

• нездорове, нереальне бажання батьків „зробити" (виховати) свою дитину „ангелом", ідеальною людиною і т.п.;

• не усвідомлення батьками того, що хоч дитина і їх «продукт», але це зовсім інша людина, в якій „змішано" генетичне спорядження від діда прадіда по обох лініях;

• дитина, народилась, росте й розвивається в зовсім інших культурно-історичних умовах ніж батьки;

• незнання й нерозуміння батьками вікових особливостей своєї дитини; 

• перенесення „невияснених стосунків" між чоловіком і дружиною на дітей (бачення в дитині свого опонента);

• поява у дитини думки, відчуття непотрібності (із-за народження менших братів, сестер; розлучень батьків; поява „нового" батька, матері);

• побиття дітей;

• постійна критика дитини (негативне сприйняття);

• непосильні вимоги у навчанні;

• психотравмуючі ситуації.

Як бачимо причин дуже багато. І вони, як правило, не існують самостійно, а навпаки тісно переплетені і взаємопов'язані. Якщо до цього додати те, що дитину не розуміють у школі друзі, вчителі то життя дитини стає нестерпним і незрозумілим. Який же вихід із ситуації?

 Перш за все потрібно не панікувати, не робити поспішних висновків і не намагатися найти винних.

„Стіну непорозуміння" будують поступово всі - батьки, діти, батьки батьків, вчителі, друзі і т.д. Кожен „кладе" свою цеглину і поступово виростає ціла стіна (за якою вже ніхто ніколи не лише не чує, а і не бачить).

Головне в тому, що цю стіну можливо при бажанні, розібрати. Першу цеглину повинні прибрати батьки, адже в більшості випадків - це їх прорахунки. І саме з аналізу цих прорахунків потрібно починати жити по-новому.
      Наступним кроком має бути віра в дитину. Віра в те, що з неї виросте хороша людина Яка б не трапилася пригода з вашою дитиною, щоб вона не  „накоїла" - це ще не означає що так буде увесь час. Дитині притаманні не лише необдумані кроки, а й помилки, яких ви робите, можливо, ще більше ніж вона. Дитина росте, переростає і розвивається. Але, якщо ви будете бачити в ній лише погане (і будете це на кожному кроці їй повторювати, нагадувати), то вона саме такою й стане. Не розцінюйте якісь проступки, вчинки як вирок долі, спробуйте зрозуміти чому це так сталося і для чого дитина зробила це. І ви багато чого зрозумієте.

Ніколи не порівнюйте якихось якостей своїх дітей і не дорікайте ними дітям. Старайтесь не говорити подібних фраз: „А я в твої роки..." і так далі, і т.п. ваша дитина зовсім інша людина і вона не тільки не може бути такою як ви, а й взагалі може мати зовсім інші якості ніж у вас. Батьки дуже часто одну дитину протиставляють іншій то одна гарна, а друга „погана". Не слід „шукати" погане і гарне, добре й недобре кожна дитина має свої позитивні і негативні якості.

Надзвичайно важлива довіра дитині. Якщо до цього ви не довіряли дитині, то не чекайте від неї швидкого „результату". Для того щоб дитина відчула вашу довіру потрібен час і терпіння. Дитина відчуває довіру не на словах. Найменшу фальш з вашої сторони вона відчуває, як відчуває музикант фальшиву ноту. Дитині потрібно довіряти тоді коли вона, можливо, і не зовсім виправдовує вашу довіру.

Намагайтесь хвалити дитину за будь - яку вдалу дію, успіхи, вчинки. Це виробляє в дитині впевненість. Пусте хваління виробляє самовпевненість.

Ефективним методом покращення взаєморозуміння є виконання спільної роботи (будь-якої). В роботі ви багато чого замітите, побачите. Спільна робота породжує теплі, щирі, довірливі стосунки дає можливість дитині розібратись в собі, своїх батьках.

Дуже важливо для взаєморозуміння, щоб ваші слова не розходились із ділом. Наприклад, якщо ви думаєте, що вам можна, а дитині ще ні, бо вона ще багато чого не розуміє (чи рано), ви глибоко помиляєтесь. Те чого дитина не розуміє заміщається передчуттям, сумнівом, інтуїцією і т.п.

Багато батьків хочуть, щоб їх діти не повторили в своєму житті своїх помилок (і намагаються всіма силами застерегти від цього дітей). А виходить все навпаки. Основною причиною такої ситуації є „сліпі" заборони будь-чого без роз'яснення дитині чому це робиться і для чого. „Допомагають" у цьому і не виправдані фантазії батьків - „що може бути, що може статися!" Батьки так далеко заходять у своїх фантазіях, що в дійсності ; не має і десятої долі від того, що вони собі нафантазували, але ж цеглину покладено (можливо й не одну).

Потрібно проаналізувати ваші домагання щодо навчання дитини. Якщо ваші вимоги не відповідають можливостям дитини це може викликати не лише непорозуміння, а й проблеми із здоров'ям.

Психотравмуючі ситуації потребують окремого розгляду тому про це поговоримо іншого разу, але їх роль у взаєморозумінні дуже й дуже важлива.

Наведена вище інформація не дає повних і вичерпних рекомендацій (порад) для конкретної сім'ї, конкретної дитини і конкретної життєвої ситуації. Це свого роду схема, дотримуючись якої і маючи велике бажання можна змінити своє і життя дитини на краще.

На закінчення хочемо побажати всім душевної рівноваги і гарного взаєморозуміння.